Рівно місяць після масованого ракетного удару російської армії по Запоріжжю, коли було пошкоджено сім багатоповерхівок та інфраструктуру міста, врятована 90-річна Раїса Герасимівна Коляденко зустрілася з журналістами.
Тієї ночі 25 листопада 19 людей отримали травми, а пожежі, спричинені влучаннями, охопили майже 2300 квадратних метрів. Завдяки зусиллям 103 вогнеборців було врятовано 10 осіб, серед яких і пані Раїса.
Сьогодні вона подарувала рятівниці – пані Юлії – уцілілий вишитий рушник як оберіг, поділившись зворушливою історією свого життя, родини та любові до України.
Раїса Герасимівна, яка вискочила з дому вночі практично в тому, в чому спала – лише накинувши пальто та взувши тапочки на босу ногу, – ризикувала отримати переохолодження в укритті.
«Якщо б не Божа ласка і допомога, довелося б сидіти до ранку, і все могло б скінчитися переохолодженням чи запаленням легенів», – розповіла пані Юлія, яка, проїжджаючи повз, евакуювала жінку до доньки, попри комендантську годину та відсутність таксі.
Зв’язок встановився через знайомих з Театру юного глядача, і пані Юлія швидко відгукнулася на прохання.
Наступного дня, повернувшись до квартири, пані Раїса побачила руйнування: її оселя палала найсильніше через велику кількість дерев’яних елементів.
«Всі речі опалені, жодної цілої сорочки не лишилося – все в кіптяві та пошкоджене», – згадує вона. Але в комоді вцілів один рушник, вишитий у мотиві «дерева життя». «Я хочу подарувати його пані Юлії, щоб у вас завжди щастило, без ушкоджень. Нехай буде оберігом», – сказала Раїса Герасимівна, яка звикла вивішувати рушники на свята, прикрашаючи ними крісла та дивани.
Життя пані Раїси – це справжня епопея української душі. Вона почала вишивати саме тоді, коли Україна здобула незалежність у 1991 році, і в тому ж році перейшла на українську мову в повсякденному спілкуванні.
«Мені дуже подобається Україна і все в ній, в тому числі її уклад», – каже вона.
За ці роки вона вишила 44 вишиванки, одну з яких відправила до Канади онучці доньки Ольги.
«Бабушка Рая, я хочу, щоб ви вишивали», – просила онука.
